Климчук Олександр Борисович

Климчук Олександр Борисович

29.08.1956 - 11.05.2023

Олександр Борисович Климчук – головний науковий співробітник відділу гідрогеологічних проблем Інституту геологічних наук НАН України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (2010), доктор геологічних наук (2013), професор, член-кореспондент НАН України (2018).

Народився 29 серпня 1956 року в місті Одеса, Україна.

Почав займатися спелеологією в 1968 році, у віці 11 років, в групі Київського палацу піонерів. В перші роки брав участь у розкопках та відкритті печер Киянка та Атлантида, спелеотаборах та експедиціях в Криму, а також на Кавказі, в північному Прикаспії, Архангельській області.

В 1970-х роках заснував громадську Київську лабораторію спелеологічних досліджень – раз і назавжди відокремивши спелеологію від спелеотуризму.

В 1971 році бере участь в двох перших експедиціях киян в Середню Азію, в т.ч. на плато Кирктау (Тянь-Шань), де відкриває шахту Київська. Один із лідерів наступних експедицій з дослідження Київської, яка в 1976 стала першою печерою в СРСР кілометрової глибини, четвертою за глибиною в світі та найглибшою на Азіатському континенті. В кінці 70-х організовує та проводить ряд розвідкових експедицій в інші райони Середньої Азії (хребти Зеравшанський, Алайський, Туркестанський, Ферганський, Кугітанг). Відвідував та досліджував печери в багатьох карстових районах колишнього СРСР.

В 1980р. ініціював та організував систематичне дослідження печер на масиві Арабіка (Західний Кавказ), керував експедиціями Київського спелеоклубу з дослідження печер району Ортобалаган, координував спелеологічні роботи різних клубів на Арабіці протягом 80-х років. Керував дослідженням шахти Куйбишевська до глибини 1100 м, організував експерименти з трасування підземних вод Арабіки, в результаті яких була виявлена найглибша карстова гідросистема світу та потенціал дослідження найглибших печер. Київськими експедиціями цього періоду було пробито продовження в шахті Крубера, яка була досліджена до глибини 340 м.

В 2000 році заснував проект “Поклик безодні”, метою якого ставилось організаційне забезпечення експедицій УСА з пошуку та дослідження найглибших печер планети і першої печери глибиною понад 2000 м. Експедиції українських спелеологів на Арабіку та високогірний турецький масив Аладаглар до теперішнього часу здійснюються в рамках цього проекту. Керував турецько-українськими експедиціями на Аладаглар в 2001, 2002, 2003, 2004, 2006 та 2008 роках. В 2004 році організував підтримку журналу National Geographic експедиціям УСА в печери Крубера та Кузгун (друга за глибиною печера в Туреччині, -1440 м).

Досліджував печери та карст в 38 країнах світу, в тому числі в Бельгії, Болгарії, Бразилії, Великобританії, Угорщині, Німеччині, Італії, Іспанії, Ірані, Канаді, Китаї, Лівані, Люксембурзі, Словенії, США, Туреччині, Чехії, Ефіопії, в тому числі — багато найглибших печер світу (Мамонтову-Флінт-Рідж, Карсбадську, Лечугію, Джуел та Вінд). Брав участь, виступав з доповідями та керував науковими сесіями на міжнародних спелеологічних конгресах в Угорщині (1989), Швейцарії (1998), США (2009) та 24 міжнародних конференціях та симпозіумах. Більше ніж за 50 років спелеологічної активності організував та провів понад 130 пошукових та наукових спелеологічних експедицій.

З 1975 року неодноразово обирався головою Київської секції спелеології міського клубу туристів, в 1985 році заснував Київський спелеологічний клуб (поза системою туризму) та до 1991 р. був його президентом. В 1985-1991 рр. був заступником голови Комісії з карсту та спелеології АН СРСР. В 1992 році заснував Українську спелеологічну Асоціацію, розробив та запровадив організаційні основи, був її президентом в 1992-1998 та 2004-2005 рр. та членом Президіуму до 2010 року. В 1991 році заснував спелеологічний журнал “Свет”, редактором якого був до 2001 року. З 1992 до теперішнього часу являється членом Бюро Міжнародного спелеологічного Союзу (UIS), в період з 2001 по 2009 рр. обирався віце-президентом UIS. З 1996 р. являється президентом Комісії UIS з гідрогеології карсту та спелеогенезу, членом карстових Комісій Міжнародного Географічного Союзу (IGU) та Міжнародної Асоціації Гідрогеологів (ІАН).

В 1979 р. О.Б. Климчук створив карстолого-спелеологічний загін Інституту геологічних наук НАН України, який став одним із ведучих наукових підрозділів в даній області у колишньому СРСР. В 1989 році загін був перетворений у Київський карстолого-спелеологічний центр АН України, який самоліквідувався в 1992 р. у зв’язку із настанням кризи. В 1987 році був організатором 5-ої Всесоюзної карстолого-спелеологічної наради в м. Києві. В період з 1996 по 1998 рр. працював запрошеним дослідником в університеті Падуї (Італія), в 2006-2007 рр. - в Національному інституті дослідження печер та карсту США (Карлбад та Сокорро, штат Нью-Мексико). В 2006 році, за підтримки вчених-карстологів та видних геологів України, створив Український Інститут спелеології та карстології подвійного підпорядкування МОНМС України та НАН України, директором якого був до його ліквідації у 2014 році.

Наукова діяльність О.Б. Климчука концентрувалась на проблемах походження печер, гідрогеології, геоморфології та еволюції карсту, гіпсового карсту. Встановив артезіанське походження печер Західної України, обгрунтував гіпогенний генезис печер та карсту ряду регіонів світу, розробив основи теорії гіпогенного карсту, вчення про еволюційну типологію карсту, вчення про епікарстову зону. О.Б. Климчук являється автором понад 400 наукових робіт зі спелеології та карстознавства, автором і редактором 12 книг, в тому числі трьох міжнародних монографій, виданих в США та Італії. На 13-му Міжнародному спелеологічному Конгресі в Бразилії (2003 р.) книга під редакцією О.Б.Климчука “Спелеогенезис та еволюція карстових колекторів” отримала приз UIS як найважливіша наукова публікація зі спелеології прийдешнього десятиліття.

Являється головним редактором міжнародного наукового журналу “Спелеогенезис та гідрогеологія карсту ” і міжнародного веб-порталу “Спелеогенезис”, членом редколегій наукових журналів Великобританії, Італії, Словенії, США.

В 1976 р. нагороджений золотою медаллю ЦС з туризму та екскурсій ВЦСПС за дослідження печери Київська на Кирктау (в складі групи київських та томських спелеологів). В 1987 році нагороджений Почесною грамотою Географічної спілки СРСР. В 1991 році був вибраний Почесним членом Національної Спелеологічної Спілки США, в 2000році — членом Нью-Йоркського Explorers Club. З 1998 р. являється почесним членом УСА. В 2002 р. нагороджений медаллю пам'яті А. Морозова. Почесний громадянин штатів Алабама, Тенесі, Південна Дакота (США). З 1998 р. включався в наступні щорічні видання довідників “Хто є хто в Світі” (“Who is Who in the World”) і “Хто є хто в науці та інженерії” (“Who is Who in Science and Engineering”). В 2010 р. став лауреатом державної премії України в області науки та техніки.  Був обраний першим віце-президентом Міжнародної спелеологічної Спілки (UIS), президентом Комісії з гідрогеології карсту та спелеогенезу UIS, був головним редактором журналу "Speleogenesis and Evolution of Karst Aquifers".

Юнацьке захоплення стало професійним заняттям. У віці 17 років Олександр Климчук почав працювати техніком в Інституті геологічних наук НАН України – у відділі, в якому працював й дотепер. По закінченні навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (1983) активно вивчав закономірності формування й еволюції карсту і карстової порожнинності. 1999 року захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «гідрогеологія» (тема: «Гідрогеологічні умови розвитку і генезис карстових порожнин у неогенових сульфатних відкладах Волино-Подільского артезіанського басейну»), 2013 року – докторську дисертацію за тією ж спеціальністю (тема: «Гіпогенний спелеогенез, його гідрогеологічне значення та роль у еволюції карсту»).

Основні наукові здобутки члена-кореспондента НАН України Олександра Климчука пов’язані з гідрогеологією та геоморфологією карсту, зокрема з розробленням проблеми формування й еволюції епікарстової зони, вчення про спелеогенез (походження карстових порожнин) і його гідрогеологічну роль, еволюційної типології карсту і теорії гіпогенного карстоутворення.

Ще наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років він розробив концепцію епікарсту (приповерхневої зони експонованих карстових масивів) як особливого компоненту й механізму живлення гідрогеологічної системи карсту і механізму формування карстового рельєфу, яка нині є загальновизнаною. У 1980-х – 1990-х роках, за результатами детальних досліджень найбільших у світі гіпсових лабіринтових печер Лівобережного Придністров’я та карстологічних досліджень у межах територій поширення неогенових сульфатних відкладів на Заході України Олександр Климчук обґрунтував і розробив принципово нову артезіанську модель походження карстових порожнин, яка склала основу для переоцінки особливостей водообміну в міоценовому водоносному комплексі південно-західної частини Волино-Подільського артезіанського басейну, для нової моделі походження сірчаних родовищ Передкарпаття і для нового підходу до регіональної та локальних оцінок розвитку карсту й карстової небезпеки. У цей же час Олександр Климчук розробляв питання особливостей спелеогенезу і карстоутворення у гіпсах і ангідритах та ініціював міжнародний проєкт із глобального узагальнення даних про гіпсовий карст, за підсумками якого під його редакцією було підготовлено й видано в Італії монографію «Гіпсовий карст світу» (1996).

У 1980-х роках Олександр Климчук обґрунтував імовірність знаходження найглибшої карстової печери світу на масиві Арабіка у Західному Кавказі та започаткував широкомасштабні розвідувальні роботи у цьому регіоні. 1984 року організований ним експеримент із трасування підземних вод на масиві Арабіка довів існування тут найглибшої карстової гідрогеологічної системи з амплітудою понад 2300 м. 2001 року експедиція Української спелеологічної асоціації (УСА) дослідила нову найглибшу печеру світу (Крубера-Воронячу), і цього ж року Олександр Климчук започаткував дослідницький проект УСА «Поклик Безодні», метою якого було виявлення першої на планеті карстової печери завглибшки понад 2000 м. У наступні роки цей проєкт отримав підтримку Національного географічного товариства США та журналу «National Geographic», а 2004 року мети проєкту було досягнуто в печері Крубера-Вороняча. Надалі експедиції УСА довели глибину цієї печери до майже 2200 м, що журнал «National Geographic» назвав одним із найвизначніших географічних відкриттів за минулі 100 років.

З другої половини 1990-х років Олександр Климчук розвивав уявлення про центральну роль спелеогенезу у розвитку карсту і формуванні фільтраційних та ємнісних особливостей закарстованих товщ і закладені основи вчення про карстоутворення у напірних водоносних комплексах. За підсумками міжнародного проєкту під керівництвом Олександра Климчука було підготовлено та видано у США під його редакцією фундаментальну монографію «Спелеогенез та еволюція карстових водоносних горизонтів» (2000), яка 2003 року отримала нагороду Міжнародного спелеологічного союзу як найважливіша наукова публікація у галузі за п’ять років.

Від  початку 2000-х років Олександр Климчук розробляє теорію гіпогенного карстоутворення, що розвивається без прямого зв’язку з поверхневим живленням у напірних водоносних комплексах і тріщинно-жильних системах під дією висхідного крізьпластового та крізьформаційного водообміну. Учений розробив спелеогенетичний підхід до еволюції карсту, який визначає роль карстової порожнинності різного походження у формуванні гідрогеологічних та інженерно-геологічних властивостей територій розповсюдження розчинних порід. Ці розробки, представлені у багатьох статтях у міжнародних журналах і трьох виданих у США англомовних монографіях, отримали широке міжнародне визнання.

У 2010-х роках Олександр Климчук ініціював і підготував фундаментальну монографію з узагальнення досліджень гіпогенного карсту світу, видану 2017 року у Швейцарії видавництвом «Springer». Роботи Олександра Климчука про еволюцію карсту і гіпогенне карстоутворення спричинили зміну загальної парадигми вивчення карсту та перегляд уявлень про його походження у багатьох регіонах України (Захід Україна, Рівнинний та Передгірний Крим, північне Причорномор’я), Центральної та Західної Європи, Близького Сходу, Північної та Південної Америки. Вони слугують основою для розроблення нових підходів до пов’язаних із карстом практичних проблем і визнані Постановою Президії НАН України №243 від 27.09.2017 р. одним із пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень наукових установ Відділення наук про Землю НАН України.

В останній час член-кореспондент НАН України Олександр Климчук продовжував наукові дослідження в Інституті геологічних наук НАН України й у співпраці з провідними світовими науковими центрами спелеогенезу. Він є автором і редактором понад 300 наукових праць, зокрема 14 монографій (7 з яких виданих за кордоном), 70 статей у фахових наукових виданнях України й інших держав (із них 45 статей – у журналах, що входять до міжнародних наукометричних баз «Scopus» і «Web of Science»), численних розділів у монографіях і статей в енциклопедичних виданнях. Олександр Климчук є одним із найцитованіших у міжнародних джерелах сучасних українських учених у галузі наук про Землю – із загальною кількістю цитувань 593 за базою «Scopus» (h-індекс 14) і понад 3780 за базою «Google Scholar» (h-індекс 33).

Олександр Климчук був ініціатором, членом оргкомітетів і головою багатьох міжнародних конференцій, симпозіумів і спеціалізованих наукових сесій міжнародних конгресів, проведених у різних країнах світу, доповідав на понад 40 міжнародних конференціях і конгресах. Викладав короткі курси та проводив семінари в університетах і дослідницьких центрах США, Іспанії, Угорщини, Бразилії та Китаю.

Олександр Климчук був засновником і головним редактором журналів «Свет» (Українська спелеологічна асоціація), «Спелеология и Карстоведение» (Український Інститут спелеології і карстології МОН та НАН України), «Speleogenesis and Evolution of Karst Aquifers» і міжнародного наукового вебпорталу «Speleogenesis» (Комісія гідрогеології карсту і спелеогенезу Міжнародного спелеологічного союзу). Він є членом редколегій трьох міжнародних журналів: «International Journal of Speleology» (Q2, International Union of Speleology, USA), «Mediterranean Geoscience Reviews» (Springer Nature), «Theoretical and Applied Karstology» (Румунська академія). З 2020 року був заступником головного редактора, а з 2021-го – є головним редактором «Геологічного журналу», що видається НАН України й Інститутом геологічних наук НАН України.

Олександр Климчук – знаний організатор науки. У 1986–1991 роках він був віце-президентом Національної асоціації радянських спелеологів. 1991 року заснував Українську спелеологічну асоціацію та був її президентом у 1992–1998 і 2003–2005 роках. У 1992–2013 роках обирався членом Бюро Міжнародного спелеологічного союзу, був його віце-президентом (2001–2009) і на п’ять термінів обирався президентом Комісії з гідрогеології карсту та спелеогенезу (1994–2017).

1991 року Олександра Климчука обрали почесним членом Національного спелеологічного товариства США, 1998 року – почесним членом Української спелеологічної асоціації, а 2022 року, як уже зазначалося, почесним членом Британської асоціації дослідників печер і Угорського спелеологічного товариства.

Останніми роками О.Б. Климчук є українським вченим у галузі наук про Землю, який найбільше цитується у світовій літературі. У травні цього року О.Б. Климчука обрано членом Наукового Комітету новоствореної Національної Ради України з питань розвитку науки та технологій при Кабміні, на яку покладено завдання організації реформування української науки.

У червні 2017 р. на запрошення китайського уряду взяв участь у польовому обстеженні та експертній оцінці карстових районів та печер Південного Китаю, які номінуються на статус об'єктів Світової Спадщини ЮНЕСКО.

У 2017–2021 роках Олександр Климчук представляв НАН України у Науковому комітеті новоствореної Національної ради України з розвитку науки та технологій, а у 2019–2021 роках був заступником голови Наукового комітету.

Олександр Борисович Климчук назавжди залишиться в нашій пам’яті, як спелеолог, який відкрив та дослідив багато печер на світових теренах, як вчений, який розробив фундаментальні теорії розвитку карсту та спелеогенезу, як громадський діяч, який докладав багато зусиль для розвитку спелеології та як справжній товариш, з яким без сумнівів можна було пірнати в безодню!